... І жив він довго і щасливо, бо мав кармічний DR2 рецептор і обрав веселий дхармічний шлях

Більшість генів довголіття пов'язані з обміном білків та жирів в організмі. Це підказує нам, що важливо правильно не їсти. Більшість таблеток, що продовжують життя – геропротекторів, діють на свої клітинні мішені так, ніби ми правильно не їли та іншими способами напружувалися. І взагалі, інструкція до довголіття давно промокла від поту та сліз туги практикуючих. Там суцільні обмеження. Їх знаходити легше і пояснити простіше.

Але є й інший підхід. Система заохочення та задоволення в мізках у різних людей влаштована по-різному. Пояснити або передбачити, хто і від чого отримає задоволення, вченим поки не вдається, але зрозуміти, у кого вся система передчуття-задоволення-винагороди-залежності працює активніше, а у кого менше, можна навіть подивившись на гени. У когось рецепторів до дофаміну більше і такі люди менш імпульсивні, їм всього вистачає в житті. У когось рецепторів мало і сигнали задоволення у них губляться в нетрях мозку, не доходячи до місця призначення. У таких особистостей увімкнено пошук новизни, вони завжди у пошуку чогось нового, смачного та приємного. З ними цікаво, але їхній пошук нового іноді, у крайньому прояві, заводить їх у приймальню до нарколога. Густота рецепторів DR2 у мізках хоч і не постійна, але генетично зумовлена. З нею вже народжуються.

Миші теж бувають із вродженою схильністю «радіти життю, як воно є» та зі схильністю до пошуку новизни, тобто з різною частотою рецепторів через мутацію в гені. Миші з низькою частотою рецепторів живуть менше ніж ті, у кого багато рецепторів. Але якщо мишей помістити не у звичайні умови мишачих «хрущовок», з графіком дім-робота, а в умови збагаченого навколишнього середовища, то миші з усіма типами генетичних схильностей живуть на 16-20% довше. Причому мутантні миші з низьким числом дофамінових рецепторів і, ймовірно, вродженими труднощами в отриманні задоволення, живуть набагато довше навіть генетично повноцінних щасливчиків в умовах мишачих сірих «хрущовок». Збагачене середовище, це не стрази, ролекси та BMW. Миші до них байдужі. Йдеться про інформаційно збагачене середовище: колесо для бігу, кольорові кубики, сусіди.

Різноманітність життя, зміна обстановки, соціальні контакти, фарби, форми, новизна – все це лягає на будь-який генетичний фон та успішно продовжує життя. Цифра у 20% — це привід для заздрості навіть крутих клітинних та генно-інженерних підходів у продовженні життя. Виявляється, і для довголіття, і для радості допомагають лише кубики та бігове колесо.

Але для таких приємних відкриттів, звісно, потрібна була вся міць генетики. Є, до речі, і хімічні способи затримати дофамін у синапсах мозку довше так, щоб його вистачило навіть для бідних на рецептори людей. Селегілін – та сама таблеточка, яка затримує дофамін та продається для «паркінсоніків», їм вона дуже необхідна. І хоча всі серйозні дослідження щодо продовження життя для цього препарату ще попереду, перші вісточки таких успіхів уже є.

Про селегілін чудово пише Olga Maslova у своїй серії постів про ноотропи. І хоча ми зійшлися на тому, що майже все можна назвати ноотропом, але коли корисне поєднується з приємним – встояти немає сил.

Загалом про ноотропи: http://probioukr.blogspot.com/2016/06/blog-post_14.html

Про пірацетам: http://probioukr.blogspot.com/2016/06/blog-post_19.html

Про фенотропіл: http://probioukr.blogspot.com/2016/06/blog-post_20.html

Про селегілін: http://probioukr.blogspot.com/2016/06/blog-post_63.html

Про збагачене середовище для рецепторів мишей: http://www.impactjournals.com/oncotarget/index.php?journal=oncotarget&page=article&op=view&path%5B%5D=8088&path%5B%5D=23838