Ви все ще думаєте, що вашу душеньку на цій Землі тримають БАДи? Або біг вранці? Хоча бігати вранці по 15 км — це чудовий початок дня. Хоча б тому, що для організму мешканця мегаполіса цього дня нічого гіршого за біг 15 км уже не станеться.

Людина – улюблена домашня тварина природи. Їй можна все. Як експеримент природа віддала все управління нашою поведінкою чуттєво-емоційній машинці. А щоб експеримент був чистим – тонким шаром у 3 мм вкрила наш мозок корою. Тією самою тканиною завтовшки як джинси, яка вигадує і пояснює нам, навіщо ми робимо те, що робимо, і чому обрали ту позицію, а не іншу. Інші тварини надто малі, щоб вирішувати все самі навіть за допомогою емоцій. Еволюційно-не-доросли. В одному і тому ж вулику бджоли живуть 3 місяці або 6 років. Це вирішується в момент розвитку їхніх личинок. Їм самим не вирішувати. Вулику так треба. Бджоли надто малі, щоб вирішувати щось серйозне щодо свого життя. У них поведінка та соціальна роль чітко визначені з дитинства. Поведінка – це вроджений інстинкт. А тривалість життя – це данина соціальній ролі, яку відіграє та чи інша особина.

Ми самі собі обираємо соціальні ролі та оцінюємо їх. Пробираючись крізь туман насаджених образів «успішної людини», що з'явилися лише сто років тому.

Якщо ви думаєте, що для нас справжніх соціальний та матеріальний статус — це важливо, то не дивіться на статистику мотивів самогубств. Мало хто позбавляє себе життя через неуспіх у кар'єрі. Там усі перші місця зайняті власниками розбитих сердець та життєвих драм, а не порожніх гаманців. Розлучитися з життям людей найчастіше змушує їхнє ставлення до життя, а не соціальні показники.

Хтось розумний із британських учених включив до опитувальників при вивченні тривалості життя пункт «суб'єктивна оцінка соціального статусу» (subjective social status). І виявилося, що цей показник сильніше впливає на тривалість життя, ніж реальний соціальний статус.

Суб'єктивний статус – це те, наскільки значущим ви почуваєтеся у своєму оточенні. Ну як та вахтерка, яка приймає рішення впустити вас у театр після третього дзвінка чи ні. І сповнена блаженства від своєї всевладності. Або як голова великого, але не багатого сімейства, з думкою якого рахуються і якого всі люблять та поважають. Або як вчителька, з якою на вулиці з радістю вітаються школярі випуску 30-річної давності. Щось немов фаршем начиняє сенсом завідомо хаотичні процеси у клітинах цих людей. І вони виграють на довгій дистанції життєвого пробігу у безбожно зайнятих збагаченням та успіхом.

Багатим простіше купити ліки. Ця прекрасна ілюзія працює частково. І базується на нашій необізнаній наївності в тому, що стовбурові клітини та ліки зможуть серйозно продовжити наше життя у 2026 році. Щось усередині нас, наші відчуття, заряджають батарейки життя сильніше за вітаміни та омега-3.