Не їжте м'яса з будь-яких бажаних і зрозумілих вам причин, але тільки не посилайтеся на давність традицій

Одним із найпоширеніших міфів про Індію є думка, що кухня індусів від самого початку була вегетаріанською. Однак джерела, що є в нашому розпорядженні, якраз свідчать про зворотнє. З гімнів Рігведи стає зрозуміло, що ведійські арії вживали в їжу м'ясо, зокрема і яловичину. Забивали насамперед ялових корів, м'ясо варили в котлах. Їли не тільки яловичину, а й конину, баранину, козятину, буйволятину. М'ясо також приносилося в жертву богам, його куштували і жерці: «Адже мені готують відразу п'ятнадцять–двадцять биків, потім я їм також жир. Мені наповнюють обидва боки живота. Індра — вище за все!» (Рігведа X.86.14). А в Рігведі 1.161.10 йдеться про оброблення м'яса в гімні, присвяченому вихвалянню коня і багатому на цінні деталі: «Один жене вниз до води кульгаву корову, один обробляє м'ясо, привезене в кошику».

Те саме ми бачимо і в Упанішадах — філософських текстах, що примикають до Вед: «І якщо він бажає: „Нехай народиться у мене вчений, прославлений, що відвідує зібрання, що говорить приємні промови син; нехай він вивчатиме всі веди і досягне повного терміну життя“, — то, зваривши рис із м'ясом, нехай вони [з дружиною] їдять його разом з очищеним маслом. Воістину, тоді вони зможуть народити [такого сина] — за допомогою м'яса бичка або бика» (Бріхадараньяка-упанішада VI.4.18).

Проти обов'язковості вегетаріанства виступає ріші Маркандея: «Щодо м'ясної їжі мудреці кажуть: хто береться за їжу лише після того, хто належним чином, згідно з (жертовним) обрядом, зробив підношення богам і покійним предкам, того не осквернить (ніяка) їжа. Таку (людину) не (гудять) за те, що вона їсть м'ясо, кажуть Веди: адже все одно залишається брахманом той, хто дав обітницю стриманості, а сам має зносини зі своєю дружиною у встановлений час. (Мудрі) врахували всі добрі та погані сторони (вживання м'яса в їжу) і встановили такий порядок» (Махабхарата III.199.11–18).

Як пише А. Бешем, «медичні тексти навіть у пізніший період рекомендують помірне вживання як м'яса, так і алкоголю і не забороняють їсти яловичину. Навряд чи в якійсь частині Індії абсолютне вегетаріанство коли-небудь поширювалося на все населення, хоча в багатьох районах воно практикувалося і практикується досі більшістю індуїстів вищих каст» [Бешем 1977, с. 230]. Біруні у своїй праці «Індія» (XI ст.) свідчить, що заборона на забій худоби стосується тільки брахманів, при тому що «люди (…) мають схильність до м'яса і намагатимуться завжди обійти будь-який закон, спрямований на його заборону» [Біруні 1995, с. 467].

Вживання в їжу м'яса пізніше було поширене і без будь-яких посилань на ритуал. Про це свідчить, наприклад, «Пісня про подяку Чанді» (Чондімонгол) — бенгальська поема кінця XVI століття, що малює яскраві картини життя тієї епохи, де описується «свято живота» з погляду бенгальця того часу: «Подавала красуня Пхуллора рибу, м'ясо та інші наїдки, із задоволенням з'їдав усе син мисливця» [Чондімонгол 1980, с. 103].

Ось така «ведична кулінарія».

Біруні – Біруні А. Індія / Пер. з араб. – М.: Ладомир, 1995.
Бешем – Бешем А. Л. Чудо, яким була Індія. – М.: Наука, 1977.
Упанішади – Упанішади. – 2-ге вид. доп. – М.: Східна література, 2000.
Чанді [Чондімонгол]. – Пер. І. А. Товстих. – М.: Наука, 1980.

‍