Наукова робота в наші дні все більше стає схожою на нудне виробництво, і вченим рідко вдається зробити щось не нудне. Досліди з полівками – це вінець генетики поведінки і якраз саме не нудне.

Є 2 види полівок. Одні показують нам такий рідкісний для природи приклад справжнього кохання та моногамних стосунків. Другі — як усі тварі, полігамні і довготривалих пар не утворюють. Та й про потомство особливо не дбають. Беруть кількістю. Секс для моногамних полівок – пусковий механізм для розвитку стосунків. Під шум вазопресину та окситоцину в мозку у них виникає пристрасть, яка, у прямому сенсі, змінює їхній мозок у бік любові до партнера та агресії до інших особин. Ввівши гормони моногамним самцям та самкам, ми можемо блокувати закоханість або прискорити її настільки, що самець починає пов'язувати своє життя з самкою, з якою ще не мав інтимної близькості. Небачена чоловіча необачність. Але чого ми не можемо зробити за допомогою хімії, так це з полігамного виду полівок вивести моногамний. Скільки їм не коли гормонів, у них своя думка щодо стосунків. Справа в тому, що у полігамних мишей дуже мало рецепторів до цих гормонів, вони до них не сприйнятливі. Але якщо вставити полігамним мишам ген рецептора до вазопресину, тобто зробити ГМО-сприятливу до закоханості мишу, то інстинктивний секс для них стає приводом закохатися та утворити сім'ю.

Гени у нас прийнято вставляти за допомогою доопрацьованих вірусів, тож безсмертний приспів Пола Янга «love is in the air» і, безумовно смертний, Макса Барських — «я болею тобой» для цих мишей звучать буквально.

Шлях до серця чоловіка через шлунок чи ліжко скоро вийде з моди.

http://www.nature.com/news/gene-switches-make-prairie-voles-fall-in-love-1.13112