На зворотному боці медалей, які вручають нобелівським лауреатам з хімії та фізики, зображена жінка-наука, яка зазирає під вуаль жінки-природи. Тобто акт традиційної жіночої забави – цікавості.
На медалі з медицини зображена інша історія: жінка-наука набирає воду, щоб напоїти спраглу дівчинку. Це вже натяк на серйозність.
Цього року Нобелівську премію дали не за відкриття як таке (аутофагія була відома давно), а за зʼясування тонкощів процесу та його детальний опис.
Аутофагія – це процес у клітинах, за якого клітина проводить ревізію власних частин і економно розщеплює морально застарілі компоненти. Ці компоненти потім знову йдуть у хід і слугують матеріалом для подальшої роботи клітини. Для аутофагії немає нічого святого – вона може працювати і з білками, і з мітохондріями, і навіть частково знищити найсвятіше – ядро клітини. Їй можна все, бо все старе в клітині часто токсичне та ще й займає місце.
Про аутофагію нам корисно знати тому, що вона – один із головних борців за нашу клітинну молодість, і тому, що вона активується під час голодування. У клітині аутофагією керують білки TOR і SIR1, які є головними детекторами нашої ситості на клітинному рівні. Коли ми, а відповідно й наші клітини, перестаємо переїдати, ухвалюється рішення перейти в економ-режим і провести ревізію та вторинну переробку внутрішньоклітинного мотлоху. Це і поживно, і корисно. І це один зі шляхів подовження життя, повʼязаний із розщепленням токсичних старих білків і небезпечних поламаних мітохондрій.
У ролику показано, як аутофагію бачать вчені – або ті, хто курять.
https://www.youtube.com/watch?v=Jm3h56x8Bwg

‍