Очевидно, грумінг (погладжування, почухування, облизування) виник у тварин тільки як засіб для очищення від шкірних паразитів та чищення шерсті. Але оскільки такі дії тварини робили тільки у спокійний час, у отримувачів грумінгу виробилася гарна антистресова фізіологічна реакція. Грумінг став своєрідним сигналом для організму, що навколо все нормально, друзі поруч, хижаків немає, можна розслабитися.

Основні сигнали в наш мозок від слабких ритмічних дотиків надходять по низькопорогових механорецепторах типу C (C-LTMR) — такими собі провідниками задоволення. По них сигнали надходять відразу в кілька ядер гіпоталамуса, і у відповідь у мозку виробляються ендорфіни (нейромедіатори, що мають переважно знеболювальний ефект), а також вазопресин та окситоцин — речовини, які відповідають у мозку за процеси утворення моногамних або близьких до моногамії пар. Тобто ритмічні та ніжні дотики до шкіри призводять до запуску глибоко прошитої в мозку програми і спрацьовують як знеболювальне та як афродизіак.

Грумінг широко застосовується тваринами як антистресовий механізм, тому що на рівні фізіології пригнічує негативні наслідки стресу. Та й у людей все як у звірів: майстри пікапа радять якомога раніше перейти до тактильного контакту. Масажні салони та перукарні — загальновизнані місця зняття стресу. Механорецептори, які сприймають сигнал від серії дотиків, знаходяться тільки на ділянках шкіри, вкритих волоссям. Це пояснює біологічне значення психосоматичної метафори «хапатися за голову» у разі проблем. Коли у нас стрес, як позитивний, так і негативний, ми тягнемося руками до перевіреного механізму розради — рецепторів грумінгу на голові.

Грумінг працює не лише на рівні поведінки, а й на рівні ДНК. У щурят, яких мати активно вилизувала та вичісувала, формується нормальна кількість рецепторів глюкокортикоїдів, а у дитинчат менш турботливих матерів відбувається метилювання гена рецептора глюкокортикоїдів (NR3C1) у гіпокампі, і рецепторів виходить менше. Тобто у щурят, які не мали в дитинстві грумінгу, частіше розвивається тривожний стан і сильніша реакція на стрес у дорослому віці. Подій дитинства щури не пам’ятають, але метильні мітки в ДНК, що сформувалися в ранньому віці, підказують, як реагувати на цей світ навіть у дорослому житті.

Молекулярний фрейдизм.
https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/19363489
http://physiologyonline.physiology.org/content/28/3/142
http://www.nature.com/neuro/journal/v7/n8/abs/nn1276.html