САМІТНІСТЬ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКОГО МАСШТАБУ

Раніше людств було багато. Тепер воно лише одне. Раніше, одночасно з нами на планеті, жили інші представники роду Homo. Поки 15 млн років тому ми жили в Африці, у Європі вже жили пліопітеки – теж перспективні, але такі, що не встигли пристосуватися до швидких змін клімату північні сусіди. Інші наші брати й сусіди з про-Італії також ходили на двох ногах і вже були готові щось робити руками, але 7 млн років тому «Італія» зʼєдналася з рештою суші, і хижаки, що туди проникли, усіх зʼїли.
В Азії сівапітеки, навпаки, сильно розслабилися – їхній клімат ні до яких змін не підштовхував, і в такому релаксі вони дочекалися нашого, суто людського приходу. Сівапітеки не змогли з нами конкурувати й залишилися жити на деревах, ставши згодом орангутанами.
В Африці, по сусідству з нами, 3 млн років тому жили кенійантропи, які значно раніше за наших предків почали виготовляти знаряддя праці зовсім іншого дизайну. Але їли щось не те і не змогли еволюціонувати. Парантропи колись стали чистими вегетаріанцями, багато жували, відростили для цього щелепи й не змогли збільшити мозок. Тому 1 млн років тому повністю вимерли, попри більш вдалі руки й більший стартовий мозок, ніж у наших предків. Їх згубила дієта.
Тепер на планеті ми зовсім одні. Нам просто пощастило. Ми опинилися в потрібному місці в потрібний час.
Усе це було до того, як історія почала грати вірою, війнами, технологіями й усіма цими, до жаху затуманюючими нашу реальність, шоу. До того, як хтось у текстах Кабали напише про тугу Адама за своєю першою, зробленою з іншого матеріалу, жінкою – Ліліт.
Наш найближчий колись вид – неандертальці. З ними у нас був щонайменше секс, а можливо, і любов. Про секс ми знаємо, бо у всіх, хто читає цей текст, є близько 3% неандертальських генів, успадкованих генетично. Про любов можемо здогадуватися, бо у неандертальців, імовірно, були прикраси й поховальні ритуали з квітами, і хочеться вірити, що була віра в потойбічне й відчуття прекрасного. У них були всі передумови для наявності того, що нормальний, не отруєний науковою парадигмою мозок так хоче назвати душею.
Останній наш із неандертальцями секс був 50 000 років тому – просто перед тим, як неандертальці зникли з планети назавжди.
На цьому етапі нашої з вами еволюції ми вже вміли любити. Ми майстерно розширили поле діяльності нашої дофамінової, вазопресинової та серотонінової систем із любові до потомства ще й на любов до партнера, тим самим вигадавши, вперше в історії приматів, любов – вигадливий інструмент утримання моногамних стосунків. У результаті самі потрапили в його пастку і, ймовірно, використовували любов і для спілкування з нашим видом-партнером.
На памʼять про нашу любовну близькість ми зберігаємо те єдине, що неможливо було втратити за десятки тисяч років і мільйони пройдених кілометрів – їхні гени. Саме ці неандертальські гени гріли нас голодними й холодними зимами верхнього палеоліту. За генетичними даними тепер видно, що зберегли ми ті їхні гени, які повʼязані з утворенням жирової тканини та особливостями метаболізму жирів. Вони передали нам найтепліше й найцінніше. Можливо, саме ці гени врятували нашому виду життя.
Таких стосунків більше ніколи не було – не між статями, віками чи расами. Життєві обставини й перешкоди коханню родин Монтеккі та Капулетті в масштабі цих стосунків виглядають смішно. Це були стосунки між різними видами розумних істот. Давні греки описували 7 типів любові, у яких можна впізнати і любов у родині, і дружбу. Але міжвидові стосунки з єдиною найближчою до нас істотою в цю класифікацію не втиснути.
Тепер на планеті ми зовсім одні. Ми зустріли неандертальців занадто пізно – тоді, коли вже стало зрозуміло, що вони не встигають пристосуватися і нам разом не вижити на цій планеті.
Зараз ми на низькому старті польотів на інші планети, ми, окутавши всю планету павутиною, що рятує від самотності, заповнили всі сервери терабайтами порно. Ми навіть витратили кілька тисяч років, щоб вивести собі шляхом селекції кілька видів тварин – домашніх улюбленців, яких, до речі, теж по-своєму любимо. Для нашої вродженої зухвалості нам потрібно вірити в унікальність нашого виду, щоб добре грати у всі наші сьогоднішні ігри фізичних здібностей, талантів, харизм, цілей і всього того, що ми там ще про себе думаємо. Але лише тоді, коли ми вже вдавимося усвідомленням тотального різноманіття й тотальної єдності всього живого, озирнемося на навколишній світ у 4D, ми й зможемо відчути себе єдиними, але не самотніми.
http://science.sciencemag.org/content/early/2016/03/16/science.aad9416.full
https://www.nature.com/articles/ncomms4584










