— У нас, — сказала Аліса — коли довго біжиш щосили, неодмінно потрапиш в інше місце. 

— Яка повільна країна! — вигукнула Королева.

 — Ну а тут, знаєш, доводиться бігти щосили, щоб тільки залишитися на тому ж місці. 

За молодістю теж треба бігти. Стає все цікавіше і цікавіше, як фізичні навантаження впливають на старіння. ДНК — молекула проста, це вам не борщ. ДНК — це нитка, і найстрашніше для неї, як і для будь-якої нитки — звичайно ж порватися або заплутатися в самій собі. Із заплутуванням природа придумала цілу систему пошуку та виправлення всіх типів вузлів. А розриви поставила на лічильник, у всіх сенсах. Як тільки розривів стає дуже багато, то клітині чи то ліньки, чи то і справді ніколи їх виправляти. І, щоб уникнути проблем із обірваними нитками, якщо розривів багато, клітина вирішує вийти з ладу: якщо клітина важлива, то швидким самогубством, зі скандалом, якщо не дуже важлива — то тихенько постаріти. 

Біда в тому, що в клітинах завжди є розриви, оскільки вся наша ДНК міститься у 23 парах Х-подібних хромосом, і відповідно має 92 розриви на кінцях. Ті, хто рахують розриви, у кожній клітині давно б сприйняли таку клітину за ненормальну і як мінімум одразу запустили б у ній старіння. Щоб цього не відбувалося, на кінцях хромосом є спеціальні ділянки – теломери, які безліччю способів відволікають увагу систем пошуку розривів. Один із таких способів — це упакувати кінці так сильно, щоб ніхто не розпакував. Самі по собі теломери досить крихкі, і з віком сточуються, і перестають свої функції виконувати. Тому їх треба берегти. Інакше старість, як мінімум. І ось нещодавно виявилося, що при їзді на велосипеді у відповідь на фізичне навантаження в клітинах м'язів активується білок NRF1, який захищає клітини від вільних радикалів, які виходять від дихання. М'язи працюють не на манні небесній, а на процесах окиснення-відновлення. 

Ці процеси всім хороші, але породжують багато вільних радикалів, які шкідливі. Але клітини з ними справляються, зокрема завдяки білку NRF1. Сам він нічого не робить із радикалами, але призиває на допомогу купу спеціально навчених для боротьби зі шкідниками ферментів. І як виявилося, ще й змушує теломери упаковуватися щільніше, тим самим захищаючи голі кінці хромосом. А це відсуває клітинне старіння. Теломери настільки крихкі, що навіть психологічний стрес здатний їх зіпсувати. Але, як тепер зрозуміло, регулярні аеробні навантаження, типу бігу та велосипеда — це найперша молекулярна профілактика старіння. Не тому що весело, і для серця корисно, а тому що безпосередньо захищає ДНК від старіння. Рухатися треба навіть для того, щоб зберегти те, що є. Інакше старість. Клітинна старість, та єдина, від якої ні ботокс, ні косметика не допоможе.